Коли йдеться про сьогоднішнє ставлення наших сучасників до митців минулого, ми завжди консультуємося у професіоналів, які краще за нас знають, які полотна найбільше користуються увагою. Які репродукції картин замовляють наші громадяни у власні будинки та офіси. Нехай це не зовсім точний показник ставлення до того чи іншого майстра, але назвати такий підхід зовсім некоректним теж не можна. А в якості експертних даних ми користуємось статистикою продажів, яка накопичена за багаторічний досвід друку картин на полотні. І це вона підказує нам найзатребуваніших і найпопулярніших на даний момент художників, про яких ми й розповідаємо у своїх нарисах. Марк Шагал один із таких.
Він не дожив до свого сторіччя лише два роки. Його картини сповнені якоїсь особливої чарівності та кохання. Любові до головної жінки його життя, і до двох найулюбленіших міст. В одному він народився і провів молодість, а в іншому прожив більшу частину життя та помер. І у своїх численних картинах майже завжди малював чи мав на увазі їх – Вітебськ та Париж. І звичайно малював свою першу дружину та постійну музу – Беллу. У більш ніж трьох тисячах нарисів, малюнків і картин з жінками, що летять по небу, вгадується образ його коханої. Він малював її і до безглуздої смерті Белли в 1944 році від зараження крові, і після практично до своєї смерті в 1985 році. Малював її, хоча був одружений ще двічі.
І також ніколи не забував Шагал міста, які відіграли у його житті найважливішу роль, і в яких йому було комфортно жити та творити. Білоруський Вітебськ, у якому він народився, де навчився малюванню, де хлопчиськом ріс у єврейському середовищі цього тихого містечка, і де зустрів свою кохану Беллу. Він кілька разів їхав з Вітебська вчитися до Петербурга і до Парижа, і знову повертався назад, проживши у Вітебську перші роки революції – до 1923 року. Доки нова влада не стала дорікати Марку за прихильність до старих традицій і цінностей – до малювання квітів, хмар, тварин, жінок, а не чітких пролетарських образів. І Шагал не витримав і емігрував, поїхавши разом із дружиною спочатку до Берліна, потім до Парижа, а після окупації Гітлером майже всієї Європи – до США.
Але перед цим він спробував організувати у рідному Вітебську школу мистецтв і навіть викладав там деякий час. І у Вітебській губернії перебував на посаді уповноваженого у справах мистецтв. А до перших роковин революції організував у місті грандіозний, як би зараз сказали, флеш-моб. Зібравши сотні малярів та художників, Шагал розмалював будинки, стіни, паркани яскравими та дивовижними графіті, які тоді перетворили весь Вітебськ на велике та яскраве полотно.
Після Другої світової війни, 1947 року Шагал із дочкою Ідою вже назавжди повертаються до Франції. Там він за допомогою доньки відновлюється після смерті Белли і одружується втретє з колишньою співвітчизницею – Валентиною Бродською. Вава, як її ще називали друзі, оточила Шагала турботою та увагою, але була для нього скоріше другом та менеджером, ніж улюбленою музою. Хоча він і писав її у своїх деяких картинах, але вже на тлі визначних паризьких пам'яток. І звичайно, він багато писав Париж, який він сам називав своїм другим Вітебськом. І навіть на замовлення президента Франції розписав паризький плафон Гранд Опера. А у 1977-78 році в Луврі відбулася велика виставка робіт до дев'яностоліття Марка Шагала, і він був нагороджений найвищою французькою нагородою – Великим Хрестом почесного легіону.